Архив автора: wp-admin

Знову дзвоник кличе всіх до школи

     Свято 1 вересня – одна із найбільш хвилюючих та урочистих шкільних подій. Особливого значення та емоційного забарвлення щорічний День знань набуває для першачків та тих, хто готується за рік полишити стіни школи – для одинадцятикласників.
      Для нас – майбутніх випускників – у цей день востаннє лунає перший дзвінок; ще один навчальний рік – і ми попрощаємось зі своєю рідною школою, яка за одинадцять років дитинства встигла стати для нас другою домівкою, в якій нас завжди чекали й підтримували, де панувала незмінно тепла й душевна атмосфера взаємного співробітництва, завжди було так цікаво та весело.
     А для учнів-першокласників, які щойно вперше переступили поріг нашої школи – все тільки починається, і ми злегка заздримо цим милим, трошки розгубленим малюкам з серйозним виразом на обличчях. Адже ми знаємо, що новий етап в їх житті під назвою «школа» буде сповнений радістю пізнання нового, спілкування з добрими й мудрими людьми, безліччю цікавих моментів шкільного життя та вдячністю вчителям за незмінну підтримку й допомогу.
      Саме сьогодні – у перший день теплої золотавої осені 2012 року – для наших першокласників відкрилися двері у рідну гімназію, а разом з ними – дорога у захоплюючий світ знань та відкриттів. Тож ми, одинадцятикласники, із особливим задоволенням приймаємо їх у нашу дружну шкільну родину і щиро зичимо вдалого шкільного старту, наснаги й наполегливості та успіхів у навчанні.

Галиця Ольга та Юлія,
учениці 11-В класу

Ще вчора було спекотне літо

     Ще вчора було спекотне літо. А вже сьогодні перший день осені.
      Із самого ранку на шкільному подвір'ї весела метушня. Міцно тримаючись за мамину руку, поспішають до гімназії першокласники. Їм трохи боязко, бо попереду – невідома мандрівка у країну знань.
      Поважно ідуть одинадцятикласники. Обличчя усміхнені, радіють від зустрічі з друзями та вчителями. Але десь глибоко в очах причаївся сум. Адже для них це останній перший дзвоник. А далі – нелегкий шлях у самостійне життя.
      …Горять різнобарв'ям айстри, здіймаються вгору гладіолуси, тріпочуть пелюстками троянди. Ще мить – і всі прислухаються до привітання директора школи Л.В.Достав, гостей, учнів. Вони бажають дітям здоров 'я, успіхів у навчанні, наполегливості у здобутті знань.
      «Хай стелиться вам доля рушниками», – говорять батьки і передають тремтячі рученята первачків у теплі долоні педагогів.
      Лунає дзвоник, закликаючи дітей на перший урок. І знову вчителі даруватимуть частинки своїх сердець учням, щоб виросли з них справжні громадяни України.

Вальс – это маленькая жизнь

     Закрывая дверь актового зала в последний раз, я поняла, что это – конец. Завершилась та жизнь внутри жизни, которой я жила последние полгода. Больше не будет тренировок, наполненных разными эмоциями, до боли родные лица и улыбчивые глаза не будут встречать меня в школьном зале. Закончились общие шутки и маленькие радости. Нет больше нас, объединенных общей целью, общей историей.

     Отчаянье, грусть и горечь, переполняющие моё сердце, заставили время на мгновение остановиться, и перед моими глазами ожил НАШ танцевальный зал. Он снова наполнился детьми, моими детьми-старшеклассниками. Я вспомнила те чувства, которые наполняли меня при первой встрече, когда предложила поучаствовать в проекте «Киевский вальс» и выступить с этим танцем на празднике Последнего звонка. Помню, как назначила первую тренировку в актовом зале в субботу, в 17:00. И они пришли, такие смешные и ещё чужие, неуклюжие и неповоротливые, жаждущие запомнить, уловить каждое мое движение. Впитывали каждый жест, ловили каждый полет руки, желая познать глубину вальса и быть совершенными. 

     Иногда больше, порой меньше приходило на тренировку моих новых учеников, но каждый, кто был, привносил частицу себя в придуманные мною движения. Со временем я начала замечать свою манеру в движениях детей, в их шагах, поворотах. Моя осанка становилась осанкой девочек, мои шаги превратились в шаги мальчиков. Они считывали с меня нужную информацию и использовали в танце.
      С каждым днём дети становились мне всё ближе и роднее. Всякий раз я бежала на тренировку, чтобы увидеть их, поговорить с ними, потанцевать и стать частью их жизни, вложить что-то хорошее в их сердца, помочь и поддержать. Я заряжалась потрясающей энергетикой от каждой нашей встречи, так как они заставляли меня жить и дышать на полную грудь. Дети появились именно тогда, когда были нужны. Стали моими пилюлями от безделья, скуки и разочарования, я просто уже нуждалась в них. И мне показалось, что и я стала им необходимой.
      Танцевальная композиция, которую придумала, была достаточно сложной, но мы вместе ее учили и совершенствовали, шлифовали непростые элементы. Подгоняли скорость под музыку, которая вызывала разногласия (стоит ли под нее танцевать?).
      Потрясающие люди помогали в создании костюмов и с обработкой музыки. Они уловили моё внутреннее ощущение танца и удивительным образом воплотили мои желания и видения.
      Всё близилось к финалу, и мы волновались. Непростым испытанием стало выступление перед родной гимназией на празднике Последнего звонка. Асфальтированная площадка и переполняющие эмоции оказались дополнительными трудностями, но, к счастью, громкие аплодисменты и крики «браво» говорили о том, что гимназия благодарна своим ученикам за яркий подарок.
      Впереди нас ждал конкурс, и я понимала, что, как бы сложно нам не было, необходимо продолжать серьёзно работать, чтобы достичь желаемой синхронности и техничности.
«Киевский вальс» уже завтра, и всем не верится, все переживают, ждут. Пару последних прогонов танца, последние напутствия и домой.
      27 мая встречаемся в школе в 6:30. Нас поглотила моя любимая атмосфера наведения красоты. Со мной работала замечательная команда из трёх визажистов и парикмахера. Как радовало, что все почувствовали настроение и смысл танца, сделав такие причёски и визаж, как я представляла. Они так же, как и я, вложили душу в общее дело.
Приехав на Певческое поле, где проходил конкурс, все мгновенно зарядились боевой энергией. А зрителей охватило некоторое недоумение, смешанное с восторгом, когда они увидели репетицию нашего вальса, который контрастировал с остальными своей оригинальностью и экспрессивностью.
      Перед конкурсом я сказала детям, что они могут станцевать лучше прежнего, и я и верю в них.
      Когда они поднимались на сцену, было видно волнение, но в то же время сосредоточенность и уверенность.
      Я не ошиблась, они смогли, смогли станцевать так, как никогда не танцевали, так, будто танцевали последний раз в своей жизни. На глазах у меня дрожала слеза от гордости. Мои дети невероятно порадовали меня этим вальсом! Я даже представить себе не могла, что они сумели так станцевать. Это счастье для любого хореографа, видеть такое воплощение задуманного!
      К нам подходили люди, восхищаясь, говорили добрые слова. А я гордилась, тихо и молча. Мы дружно фотографировались, веселились и радовались, удовлетворённые своим выступлением, и, конечно же, ждали результатов жюри.
      Но, увы, призового места нам не дали. Было разочарование и слёзы, была обида, но, поверьте, это не самое ужасное, как оказалось позже.
      Уставшие и грустные, мы приехали в наш танцевальный зал. Пели песни под гитару, играли, много говорили. Мы были вместе, и нам было хорошо. Дружеская, душевная атмосфера объединила нас и связала невидимыми ниточками. Но день близился к концу, и все, почувствовав это, начали заметно грустить. На прощанье я обнимала каждого из своих учеников и говорила несколько слов благодарности и напутствий. Девочек отпускала из своих объятий со слезами, и ребята не скрывали отчаянья. Наступила длительная тишина, все думали, вспоминали… А потом говорили, что не представляют уже свои дни без вальса, без наших встреч. Трогательно. Тяжело. Даже больно.
      Я с трудом выпроводила всех из зала: они так сильно не хотели выходить. И успокаивая, пожалуй, больше себя, чем детей, добавила: «Встретимся в следующую субботу, в наше время».

      Когда я в последний раз закрывала актовый зал, почувствовала пустоту и тяжесть разлуки. Пустынный зал вмещал в себе разные эмоции, разные события, совместные праздники, радость, ссоры, обиды и счастье. Да, именно счастье, которое успело наполнить каждое сердечко за время многочисленных тренировок. Я закрывала зал и понимала, что это конец очень важной, очень трогательной нашей истории.
      Они все стали частью меня, и теперь нужно их отпустить, как бы сложно это ни было. Ведь иногда приходится прощаться с родными людьми на время или навсегда. А мне пришлось дать свободу двадцати сердцам, которые создали для меня отдельный мир, в котором я была счастлива. И эта потеря не сравнится с разочарованием, которое охватило каждого из нас, когда мы не получили призового места.
      Я оторвала от себя двадцать сердец, оставив в памяти самое хорошее – нашу маленькую жизнь внутри жизни.
      Повернув ключ два раза, я улыбнулась, и покатилась слеза.
      Я знаю, что увижу их в субботу в НАШЕ время.

Екатерина Достав

 

Дети о вальсе

     Для меня вальс – это стихия из чувств и эмоций, накопленных за пережитый период времени. Люди, которые со мной танцуют, близкие и дорогие для меня люди. Ожидания репетиций – самый длинный период времени. Каждый раз бежала на репетиции с надеждой на что-то новое и интересное, и, самое главное, – я это получала. Этот вальс стал чем-то большим для всех, чем подготовка танца. Каждый нашел какой-то свой клад, свою радостную минутку и событие в быстротечности дней и годов. По прошествии концертов, репетиций и сборов, несмотря на ссоры и несогласованности, в душе теплым лучом остался шлейф из воспоминаний и эмоций.

Камила Джафарова

 

     Вальс – это когда ты каждый день возвращаешься в то самое место, где тебя ждут те самые люди, которые всегда поддержат тебя, несмотря на то, что вы знакомы всего 2 месяцев. И со временем, когда это кончилось, ты понимаешь, что жить, оказывается, без этого довольно-таки трудно.

Валерий Семикрас

 

     Для меня вальс – это одно дыхание на 21 человека, когда танцуешь, чувствуешь каждый шепот, дыхание, биение сердца, не только твое, а и всех остальных. Для меня вальс – это когда тебе плохо или нет настроения, заболел, а ты все равно идешь на тренировку, потому что знаешь, что там именно те люди, которые заставят тебя смеяться. Для меня вальс – это когда ты злая на своего партнера из-за того, что он опаздывает, но все равно ждешь его, чтобы слиться в единое целое в бесконечном вальсе…Для меня вальс – это гора эмоций, которых мне будет не хватает. Это злость, радость, плач, счастье.. это то, чего не знают многие. Для меня вальс – это чувства.
Вальс – это танец души, эмоций, тела

Саша Савченко

      Для меня вальс – это море незабываемых, позитивных эмоций в коллективе, который навсегда останется в моем сердце. Это память о трудолюбивой учительнице, которая вкладывала душу в каждого ученика!

Рома Кухар

     Для меня вальс это что-то новое, необычное как для человека, который раньше никогда не учился танцевать. Благодаря Ярославу, я понял, насколько это классно учить что-то новое, чего я никогда не пробовал. Именно Ярику я благодарен за то, что он в ноябре вызвонил меня, и заставил прийти в актовый зал. И я даже представить себе не мог, насколько это что-то новое, непознанное афигенное. Во второй раз я уже шел на занятие с огромнейшим удовольствием, что я смогу что-то новое узнать. И таким же удовольствием я ходил на занятия до 26 мая, зная, что у меня в жизни что-нибудь изменится, и каким-то образом я смогу повлиять на других людей.

Алексей Довгаль

      Для меня вальс – это масса эмоций, исполнение желаний и, самое главное, Катя дала нам шанс танцевать. Пускай не все сразу получалось, и, конечно, мы не профессионалы, но каждый из нас получил удовольствие и почувствовал себя немного другим, узнал себя с другой стороны. Такое не забывается!

Саша Коваленко

 

      Для меня вальс, как воздух. Каждая тренировка была глотком свежего воздуха, который заряжал позитивом, огромным количеством энергии, искренними улыбками, надеждой!
      Благодаря вальсу, я встретила людей, без которых теперь я не представляю своей жизни!
      Я почувствовала себя частью чего-то грандиозного, частью нашей большой семьи!

      P.S. И куда мне теперь тратить все это свободное время, без вальса… и как дышать без воздуха?

Даша Горовая

 

     Для меня вальс как целая жизнь внутри жизни.

Рома Загородний

 

     Для меня вальс – это отдельная целая жизнь. Жизнь, прожитая за полгода, но это те полгода, которые никогда не сотрутся из моей памяти. Жизнь, подарившая целую бурю эмоций: как негативных, так и позитивных. И только переживая и первые, и вторые, ты воистину живешь! Жизнь, связавшая нас воедино. Жизнь, давшая нам надежду. Жизнь, ставшая для каждого важной и нужной. И поверьте, это не пустые слова…Ведь я никогда не забуду наших тренировок, наших "посиделок" до и после, нашу потрясающую музыку, наши платья, прически, визаж.. А эти глаза перед началом танца, а эта энергетика, возникавшая в течение вальса, которая нас самих же и заряжала?!.. А ощущение победы?!.. Нет, не для кого-то, не потому что первое место, а просто, для себя, внутри… А слезы, которые наворачиваются при просмотре видео?! А невероятно сильная и в то же время нежная благодарность, которая просто вырывается при виде всех ребят и нашего хореографа?!.. Вальс, однозначно, не прошел мимо… Это, несомненно, целая, отдельно прожитая, НАША ЖИЗНЬ!!!

Таня Ковынева

Что для меня вальс?

Море пламенных бурных эмоций,
Наполняющих диким огнем,
Оплетающих теплым солнцем…
И сгореть так хочется в нем.
Это маленький жизни этап.
Я кричу: «Мгновение, стой!»
Шаг за шагом, за шагом шаг
Мы кружились в вальсе с тобой.
Непрерывно волнующий ритм:
Раз, два, три, раз, два, три в голове.
Этот вальс для меня был жизнью,
И надежду дарил он мне.
Скольких радости, скольких слез
Этот вальс бывал причиной…
Я не верю, что вот всерьез,
Все закончено… неоспоримо.
Мне друзей подарил этот вальс,
Много самых прекрасных людей,
Не дадут мне они упасть
В суматохе бушующих дней.
Он наполнил меня изнутри
Чем-то искренним и настоящим.
Он навеки в моей груди
Замер присмерком шелестящим…

Настя Сидоренко

 

     Для меня вальс это – танец души, разные эмоции, звуки, движения, которые сливаются в одно целое и взрываются в душе.
Огонь в крови – это вальс.

Антон Антоненко

David, we love you!

      У нашій гімназії існують курси «Бізнес англійською», які проводить носій мови з «Business Academy» – Девід Пауль.
      Кожну середу учні гімназії мають змогу спілкуватися та отримувати практичні знання з англійської мови. Адже ділова англійська – це крок у майбутню професію, можливість працювати в іноземній фірмі, здійснювати поїздки за кордон, влаштовувати ділові зустрічі з іноземними партнерами і, врешті решт – це перший крок до власного бізнесу.
      Влаштовуючи справжні сюрпризи Девіду, ми намагалися зробити уроки незабутніми.
     На останній в цьому році зустрічі ми подарували нашому вчителю фотографію групи, щоб він завжди пам’ятав про надзвичайні зустрічі в стінах гімназії, живе та емоційне спілкування з учнями .
     Сподіваємося, що в наступному році Девід знову завітає до нас . 

David, we love you!

День ЦО в гімназії

     26 квітня 2012 року в рамках Тижня безпеки дитини у гімназії проводився День ЦО.
      В цей день з учнями були проведені бесіди, виховні години з питань дотримання правил пожежної безпеки, правил поведінки в надзвичайних ситуаціях, практичні заняття «Надання першої допомоги постраждалим від пожеж». Десятикласники ознайомили учнів 2-7 класів з правилами поведінки в натовпі та повторили правила поведінки під час пожежі у приміщенні. Крім цього, відбулася евакуація усіх учасників навчально-виховного процесу з гімназії.
      Об 11.30 пролунав тривожний дзвінок, після якого учні разом з вчителями вийшли на шкільний майданчик. Вчителі та класні керівники звітували директору про успішну евакуацію. Після евакуації на майданчику були проведені практичні завдання «Надання першої медичної допомоги». Учні десятих класів продемонстрували, як правильно діяти у разі тілесних ушкоджень: накладати пов’язки, шини, джгути, обробляти рани, фіксувати ушкоджені кінцівки.
      День ЦО у цьому році співпав з річницею трагедії на Чорнобильській атомній електростанції. І, напевно, це не випадково. Адже пам'ять про страшну трагедію змушує людство замислитись над цінністю життя.

План проведення заходів до дня відкритих дверей 24.04.2012

17.00 – 18.30
Зустрічі з класними керівниками і вчителями- предметниками; проведення батьківських зборів, засідання батьківських комітетів.


18.30 – 19. 10
Звітний концерт для батьків.


19.15-20.00
Зустрічі з вчителями-предметниками; засідання батьківських клубів.

Писанка – це маленьке диво

      Писанка – це маленьке диво, створене руками народного генія. Її дарували на знак перемир'я, побажання здоров'я, краси, сили, врожаю, застосовували як запобігання від стихійного лиха.
       Своїм корінням писанка сягає дохристиянських часів. Вона тісно пов'язана зі старими українськими віруваннями, а також із народним календарем, що базувався на сонячному циклі і якому відповідало свято Великодня. Саме в День Вознесіння Христового святкували перемогу сонця над темрявою, життя над смертю, весни над зимою і як сонячний символ дарували "красні яєчка".
       Із мистецького погляду писанка вражає витонченістю розпису на маленькій площині, довершеністю і багатством композиціі, елементів і мотивів. В усьому народному мистецтві немає такого предмету, який би конденсував у собі таку кількість образно-символічного змісту, як писанка.
Більшість орнаментів, які дійшли до нас, безперечно, дуже давнього походження. Це знаки спілкування наших пращурів з природою, всесвітом, тим духовним началом, яке керує всім. Ними вони позначали усе довкола, аби оберегти від злої дії і привернути добру, Божу. Згодом для цього в них витворилася ціла система знаків.
       Окрім малюнка, мала свою символіку в писанках і барва. Писанки різних регіонів України різняться за кольорами та візерунками в залежності від місцевості, де були створені.
       Майже двадцять років я із захопленням вивчаю техніку писанкарства. Під час виготовлення сувенірів розкриваєш свій творчий потенціал, настрій та любов до українських традицій.
       Своє захоплення та позитивну енергію намагаюся передати учням гімназіі, які відвідують гурток "Майстерність і краса".
       На весняних канікулах учні 2-Б класу із задоволенням розписували писанки. Надзвичайно відповідально та старанно це робили Лебідь Тетяна, учениця 8-Б класу, Кравчук Юлія, учениця 2-Б класу, Гажівський Андрій та Тимофій, учні 2-Бкласу.
       Результат перевершив очікування. Писанки вийшли гарними й неповторними.
       До свята Великодня створені учнями гімназії писанки прикрашатимуть Хрещатик, головну вулицю столиці України.
       Передаючи свої знання і навички учням гімназії, я впевнена, що традиції українського народу будуть жити вічно.

Старший учитель 
Гладкова Ніна Петрівна 

 
 

Чому підліток почуває себе нещасним?

Існує багато причин, за якими підліток відчуває себе нещасним.
Успішність у школі, соціальний статус серед однолітків, сімейне благополуччя – це фактори, які мають величезний вплив на психічний стан підлітка.
Якщо ні друзі, ні родичі – ні, навіть, улюблені заняття – не можуть допомогти підліткові позбутися почуття пригніченості, незалежно від причини його виникнення, то існує велика ймовірність того, що він хворий підлітковою депресією.
Симптоми підліткової депресії.
Найчастіше симптоми підліткової депресії проявляють себе змінами настрою і поведінки. Хворі діти втрачають мотивацію в житті та стають замкнутими, прийшовши зі школи, вони закриваються в своїй кімнаті і можуть сидіти в самоті годинами.
Нижче наведені основні симптоми підліткової депресії:
• Апатія
• Постійні болі, наприклад, головні і шлункові болі, болі в спині або відчуття втоми
• Важко зосередитися
• Важко самостійно прийняти рішення
• Безвідповідальна поведінка – наприклад, забувають про свої обов'язки, спізнюються в школу або прогулюють її
• Втрата апетиту або надмірне переїдання, що тягне за собою значну втрату ваги або повноту
• Забудькуватість
• Одержимість думками про смерть
• Агресивна поведінка
• Відчуття смутку, занепокоєння або безнадійності
• Безсоння вночі та підвищена сонливість протягом дня
• Раптове зниження успішності в школі
• Вживання алкоголю, наркотиків і випадкові сексуальні зв'язки
• Уникнення друзів
Якщо депресія починається у віці від 15 до 30 років, то в більшості випадків вона спадкова. До того ж, підліткова депресія більш часто зустрічається в тих дітей, в сім'ї яких були зафіксовані випадки депресії.
Як лікувати депресію?
Існує безліч методів лікування депресії, включаючи застосування медичних препаратів і психотерапію. Якщо депресія викликана проблемами в сім’ї, дієвим способом лікування може стати сімейна психотерапія. Також дитина повинна відчувати підтримку родичів і вчителів, щоб подолати труднощі у навчанні та спілкуванні з однолітками.
Кращий спосіб лікування повинен вибрати ваш лікар. У жодному разі не можна займатися самолікуванням!!!
Існує також не медикаментозний спосіб лікування депресії за допомогою психолога-психотерапевта. Дана психокоректувальна робота, заснована на тому, щоб допомогти дитині встановити причини її депресивного стану, навчити розпізнавати негативні думки і вміти справлятися з ними.
Які ознаки суїцидальної поведінки підлітків?
У підлітковому віці суїцидальна поведінка є серйозною проблемою. Останнім часом добровільний відхід з життя підлітків приймає характер епідемії.
Проблеми в сім'ї, втрата коханої людини, неуспішність в школі або постійні невдачі в особистих стосунках, все це може викликати негативні думки і призвести до депресії. Але в підлітковому віці ці проблеми здаються непереборними, а біль, який вони заподіюють, нестерпним. Самогубство – це акт відчаю, і, в основному, причина його лежить в підлітковій депресії.
Основні ознаки суїцидальної поведінки у підлітків включають:
• Відсутність надії та віри у майбутнє.
• Байдуже ставлення до себе (розмови про те, що нікому немає до нього справи).
• Ознаки приготування до смерті: перестають займатися улюбленими заняттями, пишуть прощальні листи, складають заповіт.
• Погрожують вбити себе.
Депресія несе в собі дуже високий ризик самогубства. Якщо ви помічаєте у когось суїцидальні думки, не залишайте їх без уваги.
Як батьки можуть допомогти підліткам вийти з депресії?
Виховуючи підлітка, уникайте покарань і принижень. Намагайтеся закріпити в його пам'яті позитивні сторони гарної поведінки. Постійні покарання і приниження можуть викликати у дитини почуття неповноцінності та непотрібності.
Дозвольте дитині робити помилки. Надмірне опікунство і прийняття рішень за нього, перетворить підлітка в невпевнену людину.
Дайте дитині відчуття свободи. Вона не може завжди діяти так, як ви цього хочете.
Не змушуйте дитину керуватися вашим прикладом і йти по життю так, як ви того хочете. Не намагайтеся перетворити вашу дитину в себе молодого.
Якщо ви бачите, що дитина пригнічена, знайдіть час, щоб поговорити з нею і вислухати. Навіть, якщо ця проблема з вашої точки зору здається незначною, пам'ятайте, що у віці дитини, вона може здаватися кінцем світу. Не знецінюйте її переживання!
Намагайтеся уникати повчань. Замість цього прислухайтеся до дитини, можливо, ви зможете краще зрозуміти причини її емоційних проблем.
Дорогі батьки!
• якщо ви не можете достукатися до дитини,
• вас не полишає відчуття неспокою,
• якщо пригніченість підлітка не проходить протягом двох тижнів,
• відзначаються інші симптоми депресії,
то негайно зверніться за допомогою до спеціаліста.


Що відбувається з підлітками?

Таке питання часто ставлять перед собою батьки, родичі, знайомі цієї чималої категорії населення і взагалі всі дорослі.
Звичайно, старші в усі часи пильно придивлялися до підростаючого покоління і рідко бували задоволені ним. Проте сьогодні ситуація ускладнилася.
А що ж, власне, відбувається?
Нинішні підлітки дуже хворобливі. Погіршення стану їх здоров'я спостерігається 15 останніх років. Кількість здорових не перевищує 6-10%, а диспансеризованого обліку у лікарів різних спеціальностей потребує не менше 85%.
Сучасний школяр став менше зростом, має проблеми із зором, страждає різними соматичними захворюваннями, як правило, має порушення постави і не дуже здоровий психічно.
Під останнім розуміється як широта поширення невротичних розладів, так і більш важкі прояви – асоціальна поведінка, прагнення до бродяжництва, низький рівень відповідальності за своє життя і благополуччя оточуючих. Сюди можна віднести і захоплення алкоголем, поширення наркоманії та токсикоманії.
У підсумку, можна сказати, що нинішні підлітки дуже слабкі. У всіх сенсах – фізичному, моральному, психологічному, інтелектуальному. Чи є якесь пояснення цьому, якщо відволіктися від прагнення пояснити все виключно політичними або екологічними причинами?
Спочатку давайте з'ясуємо, скільки триває підлітковий період у житті людини.
Згідно з визначенням всесвітньої організації охорони здоров'я, межі підліткового чи пубертатного періоду тривають від 10 до 20 років. Ранній пубертат – від 10 до 14 років, пізній – після 15 років.
Найважливішою ознакою підлітка є ендокринна перебудова. Гіпоталамус, згідно закладеній у ньому програмі, в один прекрасний момент активує гіпофіз, і той починає викидати в кров певні гормони, які перевертають в організмі буквально все.
Починається інтенсивний ріст тканин тіла, особливо кісткової, м'язової і жирової, посилене функціонування статевих залоз, активізується обмін речовин, синтез білків, збільшуються в розмірах серце і легені.
Складна і інтенсивна гормональна перебудова викликає зміни не тільки в тілі, але й у психіці, оскільки кожен гормон має і соматичний, і психічний додаток.
Психіка підлітка нестійка, і це відомо давно і всім.
Емоційна нестійкість, схильність до депресій, дратівливість, імпульсивність, тривожність, агресивність, конфліктність та інші притаманні якості перехідного віку навіть мають спеціальний психологічний термін – "підліткова криза".
Поки викид гормонів не закінчиться, а на це дівчаткам потрібно 3-4 роки, а хлопчикам – 4-5 років, від підлітка чекати доброго здоров'я і адекватної поведінки не доводиться.
Але потім все повинно прийти в норму – людина дозріла і вийшла на наступний етап життєвого маршруту.

Казки на ніч

     Казки на ніч – це щось більше, ніж прочитання знову і знову однієї і тієї ж історії. Це особливий час, коли діти, затишно згорнувшись калачиком в ліжку, відчувають зв'язок з батьками.
      Завдяки увазі батьків, що вони отримують в цей час, в пам'яті діток зберігається відчуття безпеки, турботи і близькості, яке потім залишиться з ними на все життя. Важливо вибрати вдалий час для чи­тання казки. Молодші діти більше люблять сидіти на колінах батьків, тоді як більш дорослі – лежати в ліжку і слухати казку. Краще переконатися, що зубки вже були почищені, і всі необхідні приготування до сну зроблені. Коли казка закінчиться, малюк, швидше за все, вже буде солодко спати.
      Батьки можуть зітхнути з полегшенням: зовсім не потрібно кожен раз читати нову книгу. Дітям зазвичай подобається слухати одну і ту ж казку, і мама або тато, швидше за все дуже швидко вивчать її напам'ять. Так діти вчаться, і крім того, повторення діє на них заспокійливо. Тому цілком можна доповнювати казку якимись новими деталями, історіями з реального життя, або вигаданими.
      Бажано уникати стереотипів: "У деякому царстві, в деякій державі…" Адже казка дає стільки прос­тору для фантазії! Можна залучити самого малюка, надавши йому можливість вибирати сюжетну лінію.
      Гарна казка містить у собі мораль. Як правило, це якийсь простий і повчальний урок, який малюк може засвоїти в такій приємній ігровій формі. Наприклад, урок про необхідність підтримувати чистоту в кімнаті, бути охайним, щедрим, доброзичливим. Однак мораль може бути не так очевидна для дитини, тому батьки можуть поставити йому питання: що ж він зрозумів із цієї казки? Так само можна вказати додаткові питання, щоб малюк краще засвоїв інформацію. Найбільша цінність казки на ніч – це та радість, яку доставляє дитині можливість отримати увагу батьків, поговорити і посміятися разом з ними, відчути їх любов.

Як виховати лідера?

     Хто з батьків не хоче, щоб дитина в майбутньому стала успішним підприємцем або керівником?!
      З дитинства бабусі і дідусі водять діточок на різноманітні розвиваючі гуртки, а батьки наймають репетиторів і приватних спортивних тренерів. На батьківських зборах в школі викладачів просять про індивідуальний підхід до кожного учня.
      Все перебудовується для дитини – батьківське життя, навчальна програма, сімейний устрій. Упевненість у своїх силах дитина черпає шляхом допомоги родичів у вирішенні своїх проблем. Конфлікт в школі з однокласниками – мама або тато за першою скаргою біжать до школи врегульовують конфлікт або журити кривдника.
      А в результаті розвитку такої індивідуальності ми одержуємо егоїста. Унікального одинака з повною відсутністю навиків ефективного спілкування і уміння взаємодіяти з іншими.
      Проблема в тому, що керівник повинен володіти не тільки високим рівнем освіти, але й певними рисами вдачі. У наших шкільних програмах немає уроків, що виховують дух, завзятість, витривалість, здатність всім колективом досягати поставленої мети!
      Яка навчальна система визнана найефективнішою для виховання керівників?
      Англійська освіта вважається однією з кращих в світі. Школи ось вже 180 років успішно втілюють в життя ідею Томаса Арнольда. Головне для учня формування характеру!
      Цілі навчання мають наступну пріоритетність:
Моральні принципи
• Джентльменська поведінка
• Розумові здібності (Зверніть увагу! На останньому місці!)

      Як формується характер і зміцнюється здоров`я?
      Спорт. Ніяких індивідуальних видів на кшталт гімнастики, атлетики! Тільки командні ігри. Всі гравці об`єднані однією ідеєю. Здорове суперництво розвиває «командний дух» і вірність «своїм». Результат не персональний, а загальний. Не окремі «зірки» в команді, а «зоряна команда»! Одинак не виживе у боротьби – тільки підтримка приведе до перемоги.
      Індивідуальність виявляється лише в правильно відведеній ролі в грі з урахуванням кращих якостей. Оптимальний розподіл гравців, аналіз слабких сторін, формування захисту гарантує практичні навики «2 в 1» як керівника, так і виконавця.
      Ухвалення правил гри, дисципліна лягають в основу формування моральних принципів і «джентльменської поведінки». А спортивна етика, «чесна гра» є мірилом порядності. Хороший гравець в шкільній команді набуває задатків керівника в будь-якій галузі!
      Для загартовування духу ще необхідна ізоляція від зовнішнього світу, сім`ї за стінами школи. Тільки проживання в інтернаті дає можливість ґрунтовно пізнати один одного, подружитися, навчитися самостійно вирішувати конфлікти. Спартанські умови життя (холод і голод) виховують такі цінні якості характеру, як витривалість і самовладання.
      Тільки у сукупності суворого побуту і гри в команді, відточується характер майбутнього керівника. Подальша шліфовка за інститутом.
      Багато батьків "туманно" уявляють собі якості боса, якого хочуть виростити. Це уміння працювати з інформацією і спілкуватися з людьми, ставити себе на місце іншого, щоб знати, що можна вимагати від даної людини. Створювати атмосферу, яка сприятиме успіху, вести до мети колектив, бути відповідальним, наполегливим і заряджати енергією співробітників.
      Як Ви виховуєте свою дитину? Як готуєте її до майбутньої участі в суспільному і культурному житті? Чи будуть ті якості, які Ви зараз виховуєте в дитині, необхідними їй, коли вона подорослішає? Якщо так, продовжуйте в тому ж дусі.
Готуйте дитину до майбутньому, про яке ви для неї мрієте!