Архив автора: wp-admin

Переможці районного конкурсу захисту науково-дослідницьких робіт МАН

 

Вітаємо переможців районного конкурсу захисту науково-дослідницьких робіт МАН

 

Історико-географічне відділення

 

з/п
Прізвище, ім'я,
по батькові учня
Клас
Прізвище вчителя
Секція
 
Місце
 
1.
Галиця Ольга Ігорівна
10-В
Лисенко Л.Г.
Географія
 
ІІ
2.
Загородній Роман Дмитрович
11-Б
Новікова Л.П.
Етнологія
І
 

 

 
Відділення хімії та біології 

 

з/п
Прізвище, ім'я,
по батькові учня
Клас
Прізвище вчителя
Секція
 
Місце
 
1.
Чорний Андрій Олегович
10-Б
Сухомлин Н.І.
Психологія
 
ІІІ
2.
Панченко Ганна Сергіївна
11-А
Сухомлин Н.І.
Психологія
 
І
3.
Сидоренко Анастасія Андріївна
11-А
Сухомлин Н.І.
Психологія
 
І
 
  
Відділення філософії та суспільствознавства

 

з/п
Прізвище, ім'я,
по батькові учня
Клас
Прізвище вчителя
Секція
 
Місце
 
1.
Святовець Ольга Володимирівна
11-Б
Волошина В.О.
Соціологія
 
І
 
Відділення філології та мистецтвознавства

 

з/п
Прізвище, ім'я,
по батькові учня
Клас
Прізвище вчителя
Секція
 
Місце
 
1.
Семикрас Валерій Валерійович
10-А
Мельниченко Г.В.
Українська література
ІІ
2.
Гузько Катерина Миколаївна
10-Б
Романюк В.В.
Українська література
І
3.
Джафарова Каміла Вагіфівна
10-Б
Романюк В.В.
Українська література
І
 
Відділення іноземної філології та світової літератури

 

з/п
Прізвище, ім'я,
по батькові учня
Клас
Прізвище вчителя
Секція
 
Місце
 
1.
Ломакіна Ангеліна Сергіївна
10-А
Матяш Н.А.
Англійська мова
І
2.
Савранська Олександра Сергіївна
10-Б
Іванченко Н.С.
Англійська мова
І
3.
Шерстюк Владислав Дмитрович
10-Б
Музичук О.М.
Англійська мова
І
 


 

Всеукраїнська олімпіада з базових дисциплін

Вітаємо переможців районного етапу Всеукраїнської олімпіади

з базових дисциплін у 2011-2012 навчальному році

 

 

п/п
ПІБ
Предмет
Клас
Місце
Вчитель
1.    
Степанюк Марія Олегівна
Фізика
7-Б
I
Іваницька Галина Дмитрівна
2.    
Моложанов Леон Миколайович
Фізика
7-В
III
Іваницька Галина Дмитрівна
3.    
Давидов Гліб Денисович
Фізика
8-В
III
Іваницька Галина Дмитрівна
4.    
Сучак Юрій Юрійович
Математика
9-Б
III
Посвятенко Ганна Степанівна
5.    
Степанюк Марія Олегівна
Історія
7-Б
I
Ярош Ніна Миколаївна
6.    
Горбовцов Микола Андрійович 
Історія
7-Б
II
Ярош Ніна Миколаївна
7.    
Півень Денис Олександрович
Історія
7-Б
III
Ярош Ніна Миколаївна
8.    
Марковська Юлія Владиславівна
Історія
6-Б
II
Ярош Ніна Миколаївна
9.    
Дейниченко Ганна Русланівна
Історія
6-Б
III
Ярош Ніна Миколаївна
10.
Коткова Даря Олександрівна
Історія
6-Б
III
Ярош Ніна Миколаївна
11.
Швецова Анна Сергіївна
Історія
6-Б
III
Ярош Ніна Миколаївна
12.
Чеботкова Віра Дмитрівна
Географія
8-В
II
Лисенко Лідія Григорівна
13.
Давидов Гліб Денисович
Географія
8-В
III
Лисенко Лідія Григорівна
14.
Шерухаєв Олександр Сергійович
Біологія
9-А
I
Сухомлин Ніна Іллівна
15.
Галич Наталія Володимирівна
Біологія
9-Б
II
Сухомлин Ніна Іллівна
16.
Дереча Дарина Андріївна
Біологія
8-В
II
Сухомлин Ніна Іллівна
17.
Довбенко Катерина Володимирівна
Біологія
10-А
III
Сухомлин Ніна Іллівна
18.
Замурейко Борис Володимирович
Українська мова та література
6-А
III
Шеремета Наталія Олександрівна
19.
Полюга Дмитро Сергійович 
Українська мова та література
7-А
I
Новікова Людмила Павлівна
20.
Степанюк Марія Олегівна
Українська мова та література
7-Б
I
Шеремета Наталія Олександрівна
21.
Баштова Діана Володимирівна
Українська мова та література
7-А
II
Новікова Людмила Павлівна
22.
Барташевич Марія Ігорівна
Українська мова та література
8-А
III
Романюк Валентина Вікторівна
23.
Ломакіна Ангеліна Сергіївна
Українська мова та література
10-А
I
Мельниченко Галина Володимирівна
24.
Семикрас Валерій Валерійович
Українська мова та література
10-А
II
Мельниченко Галина Володимирівна
25.
Джафарова Каміла Вагіфівна
Українська мова та література
10-Б
III
Романюк Валентина Вікторівна
26.
Лаповська Марія Олександрівна
Українська мова та література
10-В
III
Шеремета Наталія Олександрівна
27.
Святовець Ольга Володимирівна
Українська мова та література
11-Б
I
Новікова Людмила Павлівна
28.
Гардашник Еліна Вячеславівна
Світова література
9-Б
I
Пасічник Надія Миколаївна
29.
Рабецька Маргарита Євгенівна
Світова література
9-Б
III
Пасічник Надія Миколаївна
30.
Костюшко Олександр Іванович
Технічні види праці
9-Б
II
Панченко Сергій Миколайович
31.
Сучак Юрій Юрійович
Технічні види праці
9-Б
III
Панченко Сергій Миколайович
32.
Грищенко Костянтин Миколайович
Французька мова
8-Б
II
Степанюк Анна Анатоліївна
33.
Чеботкова Віра Дмитрівна
Французька мова
8-В
III
Степанюк Анна Анатоліївна
34.
Селіванова Анна Ігорівна
Французька мова
9-Б
I
Степанюк Анна Анатоліївна
35.
Чеботарьова Єлизавета Вячеславівна
Французька мова
9-Б
II
Степанюк Анна Анатоліївна
36.
Сидоренко Анастасія Вікторівна
Французька мова
10-Б
II
Микитюк Ольга Василівна
37.
Черкасова Анастасія Андріївна
Французька мова
10-Б
III
Микитюк Ольга Василівна
38.
Стукальська Єлизавета Володимирівна
Французька мова
11-Б
III
Степанюк Анна Анатоліївна
39.
Загородній Роман Дмитрович
Англійська мова
11-Б
I
Яременко Галина Володимирівна
40.
Ревуцька Анна Ігорівна
Англійська мова
11-Б
II
Павлічук Ірина Денисівна
41.
Романюк Анастасія Сергіївна
Англійська мова
11-А
III
Павлічук Ірина Денисівна
42.
Гусакова Раїса Геннадіївна
Англійська мова
11-Б
III
Пугачевська Валентина Олександрівна
43.
Лукашенко Катерина Миколаївна
Англійська мова
11-Б
III
Яременко Галина Володимирівна
44.
Соловйов Данило Русланович
Англійська мова
10-Б
I
Матяш Ніна Андріївна
45.
Чорний Андрій Олегович
Англійська мова
10-Б
I
Музичук Олена Миколаївна
46.
Довбенко Катерина Володимирівна
Англійська мова
10-А
I
Матяш Ніна Андріївна
47.
Семикрас Валерій Валерійович
Англійська мова
10-А
I
Матяш Ніна Андріївна
48.
Іваха Гліб Олександрович
Англійська мова
10-Б
I
Музичук Олена Миколаївна
49.
Галиця Ольга Ігорівна
Англійська мова
10-В
I
Бобир Наталія Миколаївна
50.
Савранська Олександра Сергіївна
Англійська мова
10-Б
I
Іванченко Наталія Семенівна
51.
Сидоренко Анастасія Вікторівна
Англійська мова
10-Б
II
Матяш Ніна Андріївна
52.
Фещак Богдан Любомирович
Англійська мова
10-В
II
Бобир Наталія Миколаївна
53.
Галиця Юлія Ігорівна
Англійська мова
10-В
II
Бобир Наталія Миколаївна
54.
Джафарова Каміла Вагіфівна
Англійська мова
10-Б
II
Іванченко Наталія Семенівна
55.
Лаповська Марія Олександрівна
Англійська мова
10-В
III
Бобир Наталія Миколаївна
56.
Сучак Юрій Юрійович
Англійська мова
9-Б
III
Бобир Наталія Миколаївна
57.
Шерухаєв Олександр Сергійович
Англійська мова
9-А
III
Бобир Наталія Миколаївна
58.
Мархель Юрій Сергійович
Англійська мова
8-А
I
Матяш Ніна Андріївна
59.
Давидов Гліб Денисович
Англійська мова
8-В
I
Строганова Тетяна Сергіївна
60.
Барташевич Марія Ігорівна
Англійська мова
8-А
I
Матяш Ніна Андріївна
61.
Халепа Владислав Андрійович
Англійська мова
8-А
II
Матяш Ніна Андріївна
62.
Суркова Анна Артемівна
Англійська мова
8-В
III
Яременко Галина Володимирівна
63.
Вдовін Руслан Олексійович
Англійська мова
8-А
III
Матяш Ніна Андріївна

Людина, без якої школа неможлива…

     Як «без Подола Киев невозможен», так не може бути школи без Варвари Антонівни Свинаренко і Анни Матвіївни Рибалко. Для мене це особливі люди. І не тільки як «дорослі» наставники. Саме вони приймали мене до школи після інституту. Вчили говорити, вести урок і журнал, спілкуватися з батьками, колегами, дітьми. Вчили бути тактовною, розсудливою, поміркованою у своїх діях, а, головне, в словах.
Це – мудрість нашої школи. Це – корисні поради. Це – турботи. Це – безмежна людська допомога.

                                                                      Інна Леонідівна Черненко,
учитель світової літератури вищої категорії,
старший вчитель

     На мою думку, кожна школа тримається на 2-х складових: з одного боку – це учні, а з другого – вчителі. Це свого роду два однакові крила, і щоб відбувався «політ», потрібно, щоб ці крила не стільки кількісно, скільки якісно були повноцінними. Але відомо, що за кількістю перша частина, тобто учні, переважає другу. Тому, щоб була рівновага, друга (вчителі) повинна бути високої якості. Простіше кажучи, щоб кількість переросла в якість.
     Саме такими високопрофесійними педагогами і повинен славитися кожний вчительський колектив. Звичайно, незамінних учителів немає. Але є такі, які за своїми професійними, морально-етичними, духовними якостями є лідерами, ведучими. До таких, я, в першу чергу, відношу Варвару Антонівну Свинаренко. Не знаю, наскільки наша школа неможлива без неї, але я глибоко переконана, що вона без школи не уявляє свого життя.

Олена Миколаївна Музичук,
учитель англійської мови вищої категорії,
старший учитель

     Тамара Василівна Бондарчук, вчителька початкових класів, навчалася сама в нашій школі. Її вчителькою української мови була молоденька, ще зовсім без досвіду, а зараз вчитель-методист Мельниченко Галина Володимирівна.
     Тамара Василівна, закінчивши нашу школу, повернулась сюди вчителювати. Багато років, багато першокласників зустріла і через 3-4 роки провела, вкладаючи в їхні душі і серця так багато хорошого. Вчить, розвиваючи, розпізнаючи здібності, нахили, таланти. Не дає згаснути жодній «зірочці», все помічає, порадить, підтримає.
     Тамара Василівна – приклад мудрості, витримки, жіночності, професійності.

Надія Миколаївна Пасічник,
учитель світової літератури вищої категорії,
старший учитель

     Рибалко Анна Матвіївна має багатий досвід завуча, чуйна, скромна людина. Вона завжди допомагає і підтримує в скрутних життєвих ситуаціях, вірний друг, дає правильні, розумні поради. Я не бачу гімназії без неї.
     Працюючи з Володимиром Андрійовичем Яременком, я завжди відчувала підтримку і дружелюбність. Допомога відчувалася в усьому учбовому процесі. Я дуже вдячна йому за це. Він має великий досвід роботи, вболіває за школу. Учні шанують Володимира Андрійовича і не бачать його без гімназії.

Наталія Данилівна Кіркевич,
учитель англійської мови вищої категорії,
учитель-методист

     Людина, з якою школа можлива, це, звичайно, Наталія Данилівна Кіркевич. Прийшла вона тихо, спокійно на посаду заступника директора з англійської мови у 1985 році. З тих пір спілкування з Наталією Данилівною, людиною істинно інтелігентною, це школа людяності, це школа мудрості, це життя. Вона прийшла і полюбила дітей школи №19, колег школи №19, школу №19. Ця любов зігріває її до цього часу, ця любов підтримує її у важких життєвих ситуаціях, ця любов вселяє в неї віру бути потрібною всім нам.

Володимир Андрійович Яременко,
учитель математики вищої категорії,
учитель-методист

 

     Я так поріднилася, зрослася з моєю 19-ою школою, що не уявляю школу №19 без себе. Та я розумію, що стіни цієї школи ніколи не забудуть моїх колег і друзів. Спочатку хочеться назвати Руденко Віру Петрівну, яка була хранителем цього дому багато років, і біль передчасної втрати не втихає.
     Дай, Боже здоров’я тим, хто допомагає і порадою, і ділом, радіє і сумує разом зі мною. Це директор Шкуренко Віталій Павлович, учитель початкових класів Чередник Софія Борисівна, учитель української мови і літератури Мельниченко Галина Володимирівна, учителі математики Рубінківська Белла Ісаківна, Посвятенко Ганна Степанівна, бібліотекар школи Дорохова Надія Федорівна і ще багато, багато інших, без яких я не уявляю ні себе, ні школу. З ними цікаво і швидко пролетіли всі роки у школі. Проходить моє шкільне життя, і я їм всім, всім дуже вдячна.
     Сьогодні я збагнула: так, як я раніше не уявляла школу без себе, так тепер я не уявляю себе без школи.

Ніна Миколаївна Ярош,
учитель історії вищої категорії, учитель-методист


   Міццю будь-якої будови є фундамент. Школа як навчальний заклад має свою. Опору-керівника. Ним є директор зі своїми заступниками. Хіба можна уявити школу №19 без Ольшевського Михайла Антоновича – серйозного, мудрого, роками досвідченого. Запрошував учителювати молодь, учив їх бути педагогами, вимагав сумлінності в роботі. Словом, творив свою школу.
    Віталій Павлович Шкуренко, Віра Петрівна Руденко… саме при них наша школа зазвучала в районі і в місті, зростала кількістю учнів. Найбільше Віталій Павлович та Віра Петрівна цінували творчого учителя, всіляко заохочували до роботи. Хотілося працювати. Радісно було від того, що твої вихованці зростають гармонійно розвиненими особистостями.
     Спливають роки. І вже спеціалізована школа отримує статус гімназії №19 „Межигірська”. Мені, старожилу цього освітнього закладу, приємно спостерігати за тими змінами, що сталися в гімназії. Оновлена їдальня, осучаснюються кабінети, класні кімнати, бібліотека, обладнується ще один комп’ютерний клас, а поряд сходів з’явилися прапори – символіка школи, району, держави. Наші учні мають свою форму з емблемою гімназії №19 „Межигірська”. Побільшало в колективі молодих учителів, робота активізувалася. Особливо для школярів стали цікавими зустрічі з відомими людьми. Але найприємнішим, родзинкою для переможців МАН, олімпіад, конкурсів є винагорода гімназії.
    Упевнена, що все це завдяки молодому, енергійному, творчому керівництву нашого навчального закладу.
    А започаткувала все це директор гімназії Достав Лариса Василівна при підтримці завуча початкових класів Білик Наталії Іванівни.
    Розумні, сумлінні в роботі, вимогливі в першу чергу до себе, цілеспрямовані.
    Отже, переконана, що саме без таких людей школа існувати не може. За ними ще й їхня молодість!

Галина Володимирівна Мельниченко,
учитель української мови вищої категорії,
учитель-методист

     У моїй пам’яті закарбувалися імена багатьох хороших вчителів. Але особливий слід залишив учитель математики й фізики Горнопольський Анатолій Фомич. Він був педагог з великої літери. Саме педагог, а не просто висококласний вчитель. Його авторитет серед учнів і, мабуть, учителів тримався на його порядності, людяності, любові до дітей.

Олена Миколаївна Музичук,
учитель англійської мови вищої категорії,
старший учитель

А ПАМ’ЯТАЄШ…?

     Двадцять п’ять років в школі. Це багато чи мало?! З’явилася хвилинка, щоб поміркувати про це. Пам’ятаю 9 і 10 класи, коли я навчалася в нашій школі. Улюблені вчителі російської мови і літератури Шапіто С.Н., Скляр С.Н. (яких, на жаль, зараз вже немає з нами); найкраща вчителька з української мови і літератури Мельниченко Галина Володимирівна; пам’ятаю молодих і дуже талановитих вчителів математики Беллу Ісаківну та Володимира Андрійовича. Ми захоплювалися, любили та поважали їх.
     Вони перші підштовхнули мене до вибору професії вчителя початкових класів.
     Тому після закінчення педагогічного інституту у мене не було сумніву, де я буду працювати далі.
     Школа стала моїм справжнім домом. Цю школу закінчили мої діти. Тут  продовжує вчитися моя внучка Юліана. Тут працює мій чоловік Володимир Андрійович.
     Хіба це не мій рідний дім?!

Надія Павлівна Яременко,
учитель початкових класів вищої категорії,
старший вихователь

 

     Зі школою дуже багато пов’язано. Це – не робота, це – життя. А життя – різнокольорове: веселе і сумне. А головне – швидкоплинне.
     Мені є що згадати. 1991 рік. Найстрашніший рік у моєму житті. Всього 24 роки, а ти – вдова, а ти – ховаєш маленьку дитину.
     І тільки вона, школа, врятувала мене від розпачу. Мої колеги були поруч зі мною. Вони підтримували, не залишали мене наодинці з моєю скорботою, вселяли віру й надію в найкраще.
     Я вдячна колективу за безмежну турботу й підтримку. За їхні щирі почуття. Це моя пам’ять. І для мене вона важлива.

                                                                      Інна Леонідівна Черненко,
учитель світової літератури вищої категорії,
старший вчитель

     Мабуть, не забути, як декілька років тому назад, чудового осіннього дня, група учителів нашої школи їздили на екскурсію в Переяслав – Хмельницький. Легенький вітерець, останнє осіннє тепло сонячних променів, приємний голос цікавого екскурсовода дозволили на якусь мить забути про щоденну нелегку роботу, різні плани і відчути себе частинкою української історії, культури. Спілкування з прекрасним – завжди диво. Цього не вистачає!
     А після екскурсії був відпочинок в осінньому лісі. Був смачний обід з українськими (і не тільки) стравами. Наші вчительки – чудові господині.
     Надовго запам’яталась екскурсія, бесіди, обмін враженнями.

    Надія Миколаївна Пасічник,
учитель світової літератури вищої категорії,
 старший учитель

     11Б пригадав веселу історію з життя класу. Першого квітня вчителька математики Ганна Степанівна після невдалої контрольної роботи почала урок з того, що повідомила трьом учням з найгіршими оцінками, що їх викликають до директора щодо їх подальшого перебування в нашій школі. Перелякані учні прийшли до директора, але Віталій Павлович про це нічого не знав. Виявляється це був першоквітневий жарт.

11Б клас

     Пам’ятаю фестиваль Дружніх республік, коли в нашу школу були запрошені представники 6 республік. Пам’ятаю виїзд в Закарпаття після Чорнобильської трагедії. Пам’ятаю насичені будні, коли я працювала на ГПД (кожного тижня – бібліотека, ігротека в Будинку піонерів, двічі басейн, прогулянки визначними місцями Подолу). Пам’ятаю як читав власні ліричні вірші Паіс Василь Васильович. Пам’ятаю…

     Наталія Семенівна Іванченко,
учитель англійської мови вищої категорії,
учитель-методист

     Я пам’ятаю свою першу зустріч зі школою. Вперше потрапила сюди, будучи студенткою третього курсу педагогічного коледжу. Проходячи практику в школі №19, моїм наставником була чуйна, завжди усміхнена вчителька – Журавель Валентина Вікторівна. Її любов до дітей дуже вразила мене. Без жодного сумніву я вирішила бути вчителем початкових класів.

Наталія Миколаївна Мельниченко,
учитель початкових класів

     О, можна багато чого згадати. «Жизнь моя, иль ты приснилась мне?» Таке відчуття зараз у мене.
     Я пам’ятаю фестивалі з делегаціями з Латвії, Росії, Естонії. Як із Юрієм Миколайовичем Кучером їздили в Латвію, Слампе. Там цілодобово брали участь у виступах, конкурсах, полеміках. Неначебто як світла пляма в житті школи. За цей час у мене народилося моє щастя, моє Сонечко – донечка Дашуля. Вона тут же навчалася, закінчила школу і вступила до університету. Тут працюють мої подруги, моя кума.
     Я пам’ятаю, коли я лежала вагітна в лікарні з вересня до лютого. Й до мене ходила вся школа провідувати. Одні зранку, інші ввечері. Не було жодного дня, навіть вихідних, коли б не приходили діти. Вони приносили кислі огірки в баночках,  від батьків котлети, смажену рибу, яблука, якими завалили все підвіконня.
     Приходили з секретами, та й просто побесідувати. Їх пропускали в лікарню без затримок, бо мені не можна було ходити. І навіть коли я вже була вдома, то вони все ще приходили.
І коли кажуть, що діти погані, я завжди заперечую і кажу, що діти завжди були гарними, добрими, чуйними. Бо це учні нашої 19-ї гімназії.

Людмила Павлівна Новікова,
учитель української мови вищої категорії,
учитель-методист

     Я пам’ятаю наш учительський хор (керівник Ніколаєва Н. М.), репетиції, виступи в Київському річковому порту.
     Згадую дивовижні походи під керівництвом Кучера Н. М., складні й кумедні переправи через річку Абава, пригоду, коли в Криму в березні нас у палатках вночі засипало снігом.
    А Фестивалі Дружби в Слампе! Там школа схожа на теплицю: одноповерхова скляна будівля, де дерева ростуть в коридорах, а в січні буяє оранжерея квітів. А діти там говорять різними мовами, серед яких звучить і українська.
     Хіба можна забути весну і літо 1986 року. Вимушений відпочинок в Перечині під Ужгородом. Екскурсії в Мукачево, Ужгород, походи в гори, в Перечин в кінотеатр, дискотеки…
     Згадую мудрі поради і розповіді про життя Тамари Романівни, яка працювала з дітьми в Перечині все літо, Рубінківську Б.І., яка завжди знаходила спільну мову з малечею. А одного разу діти табору зібралися з Перечина в Київ рятувати своїх батьків від радіації.

Ніна Миколаївна Ярош, учитель історії вищої категорії,
 учитель-методист

     Я пам’ятаю той день, коли вперше зайшла в кабінет директора. Потрібно було написати заяву. Адже мене взяли працювати вчителем початкових класів. Піднімаючись сходами я думала: «Хто директор? Який колектив? Яка школа?» Мене переповнювали емоції. Було дуже страшно. Так, ніби йшла перший раз у перший клас. Зайшла в учительську. Все приміщення залите сонячними променями. На моєму обличчі заграла посмішка.
     Директор, Віталій Павлович Шкуренко, людина поважна, зустрів мене привітно. Запропонував поспілкуватися, написати заяву. Взяла аркуш паперу і тремтячими руками ледь спромоглася написати слово «заява». Він помітив це. Я підняла голову і побачила надзвичайно добрі очі. Мене це так вразило, що все хвилювання вмить розвіялося.
     Директор сказав мені: «Школа, в якій ви, Наталіє Іванівно, працюватимете, не проста. У ній чудовий педагогічний колектив та розумні діти. Спеціалізована школа №19 – одна з найславетніших шкіл на Подолі. Тож кожен, хто працює в ній чи вчиться, мусить підтримувати цю репутацію. Я вірю, що ви не зганьбите нас, а навпаки, зробите все для того, щоб наша школа процвітала і надалі».
     Пройшли роки…Багато змінилося за цей час: учні, вчителі, школа набула статусу гімназії. Я стала заступником директора. Тому несу відповідальність не лише за свої дії та вчинки.
А слова директора, сказані мені при першій зустрічі, залишилися в моїй пам’яті назавжди. Вони стали девізом мого життя.

Наталія Іванівна Білик,
заступник директора,
учитель початкових класів вищої категорії

75 років у дзеркалі шкільного життя

75 років у дзеркалі шкільного життя
 «У серце увійде лише те, що йде від серця»
Ж.-Ж. Руссо

     19 школі – 75!!! Даруйте, не школі – гімназії. Мій батько, ветеран Подолу, з гордістю називає її «кузнею кадрів», бо 4 покоління родини Засенків розпочали «свої університети» саме в її стінах. І якщо врахувати, що всі ми стали професійними філологами, які знають ціну слову, то не можу втриматися від спокуси – всупереч снобістсько-модним тенденціям – захистити слово «школа», тим паче, що 19 школа за всіх часів була серед найпрестижніших у місті. Гімназія, ліцей, школа – всі три слова походять із грецької мови. Ліцей – це назва гаю біля храму Аполлона Лікейського поблизу Афін, де Аристотель навчав своїх учнів, гімназія – місце зборів і розмов філософів, а школа – напрям у науці, мистецтві, літературі, політичній думці, що ґрунтуються на спільних поглядах, принципах тощо і що найголовніше – це набуття досвіду та й сам набутий досвід. Друге ж значення, за словником іншомовних слів, у всіх назвах однакове – загальноосвітній заклад. Як для нашої alma mater, то вважаю останнє визначення найдоречнішим, оскільки головною особою навчального процесу завжди є Homo verbo agens (лат.) – людина, яка діє словом – учитель. Наші вічно молоді, шалено красиві, незабутні, істинно народні й заслужені нами улюблені вчителі, ті, які створили власні «школи». «Школу» Софії Борисівни, Варвари Антонівни, Віри Петрівни, Діни Антонівни, Інни Аркадіївни, Вікторії Павлівни, Віри Федорівни, Володимира Андрійовича, Галини Володимирівни, Наталі Олександрівни, Віталія Павловича, Софії Наумівни, Галини Миколаївни, Марії Григорівни… Саме вони передусім навчали нас не лише окремим предметам, а й незаангажованому погляду на світ і, що найголовніше, дали поштовх для втілення думок в слова. Оскільки основним у житті є не самі знання і навіть не вміння їх передати, а здатність запалювати серця, формуючи світогляд особистості – національну еліту. На жаль, нині слово «елітарний» в Україні втратило будь-який зв’язок із дійсністю. Замість політичної, інтелектуальної, художньої еліти існує суспільний безлад індивідуумів перехідного періоду, які увесь час за щось і проти чогось борються: хто за «мову», хто проти, хто за ЄС, хто проти і т. д. Випускники різних років пишаються тим, що мали щастя в русифікованому Києві  без примусу, з власної волі вивчати всі предмети українською, англійську – з першого класу, займатися самоврядуванням, бути вільними. Може, завдяки цим підвалинам, ким би не ставали в житті учні 19-ої, вони на все життя зберегли цю «школу», а дехто вже й створив свої власні.
     75 років – солідний вік, який складається з десятків років кожного учня і це величезний успіх, якщо вдалося протриматися, залишитися на плаву, вистояти попри всі негаразди, нинішнього освітньо заплутаного процесу.
     Відома британська актриса Одрі Хепберн зауважила, що «успіх – це все одно, що досягнути круглої дати й побачити, що ви зовсім не змінилися. Успіх накладає на людину обов’язок жити так, щоб бути гідним цього успіху. А якщо поталанить, то навіть його пережити». Дорогі наші вчителі, вічно молоді, але вже досвідчені й досі шалено красиві! Ваша професія зрідні акторській, лише у вашому житті все відбувається без репетицій. У японському театрі «Но» перед виходом є дзеркальна кімната (фантом повинен стояти перед очима, коли граєш). Ваше ж дзеркало – це учні. Тисячі ваших відображень миготять по всьому світу. Упевнена, що наші відображення – теж на вас, жевріють наші успіхи, перемоги й поразки – вони теж ваші, бо вчитель, який нічому не вчиться в своїх учнів, обрав не ту професію. Та це не про вас – ви на своєму місці! Будьте вічно! Життя триває!


Ірина Олійник (Засенко),
випускниця 1980р.

Єдиний запис в трудовій

У світі є одна країна –
Це моя рідна Україна.
Тут батько, мати – вся сім’я.

Та якось зрозуміла я:
Єдиною є й рідна школа,
Та, що у центрі, на Подолі,
Де вчителем працюю я.

А як же все це починалось?
Колись давно, мені згадалось,
Ще юна дівчина – Завзята –
Прийшла до школи працювати.

Директор, пан Шкуренко, мене взяв
І в трудовій ретельно записав,
Що вчителем мене він призначає.
Слова його я добре пам’ятаю:
«Як прізвище таке судилось мати,
Лише завзято треба працювати».

З тих пір років пройшло чимало,
Потроху діти виростали.
Багато в школі я трудилась:
Учила і сама училась
Тут кращі роки провела,
Надійних друзів я знайшла,
Кохання несподівано зустріла.

Працює разом вся рідня:
І тітка, і сестра моя,
Та ще й племінник мій, Микола,
Навчається у рідній школі.

Тому єдиний запис в трудовій,
Тому і я зробила вибір свій:
Так, я учитель і пишаюсь цим,
Бо школа рідна – це мій другий дім!


                                  Олена Георгіївна Крицька (Завзята),
учитель початкових класів вищої категорії,
учитель-методист 

     Йшов звичайний урок. Вчителька пояснювала біля дошки, учні сиділи за партами і слухали.
    Раптом у двері постукали, увійшли двоє: завуч і тендітна дівчина в кольоровій блузці та короткій спідничці. Віра Петрівна сказала: «Це новенька!» Клас загомонів: «Яка гарненька!» Дівчинка з першої парти тихенько промовила: «Здорово! Тепер вона на фізкультурі буде стояти останньою, а не я!» Хлопець з четвертої парти запропонував: «Якщо на математиці розумієшся, сідай зі мною!»
     Але тут Віра Петрівна розвіяла всі надії учнів: «Ви не зрозуміли, це не нова учениця, це нова вчителька Олена Георгіївна». Всі збентежились.
     Цього ж дня молода вчителька купила собі діловий коричневий костюм, щоб виглядати солідніше.
     І коли наступного дня вона з’явилася у школі, учні та вчителі дивились на неї з неприхованою зацікавленістю.
     Так почався мій трудовий шлях у школі №19.

Олена Георгіївна Крицька (Завзята),
учитель початкових класів вищої категорії,
учитель-методист 


ТРИ ПОКОЛІННЯ В 19 ШКОЛІ

     Три покоління нашої сім’ї пов’язані з дев’ятнадцятою школою. Тут навчалися моя мама, я та мій син Дмитро.
     Вперше я потрапила сюди у шестирічному віці. Мене завели до класу (зараз там кабінет фізики), де працювала моя майбутня перша вчителька Чередник Софія Борисівна. Пам’ятаю її прохання прочитати віршик. Звичайно, мене чекали 30 дуже дорослих третьокласників, але почала я впевнено. Очевидно, невдалим був вибір вірша (О. С. Пушкін колись писав своїй няні: «Подруга дней моих суровых, голубка дряхлая моя…» ну, далі ви пам’ятаєте). Останні два рядки не давалися мені ніколи: розуміла я там одне-два слова, а їх порядок був просто неймовірним. Дива не трапилося і цього разу. Після третьої спроби вимовити ці слова я здалася (а як би ви у шестирічному віці впоралися із фразою: «Тоска, предчувствие, заботы теснят твою всечасно грудь»?)  мабуть, це виглядало кумедно, бо клас засміявся, а у мене на очах з’явилися сльози, ситуація була критичною. А потім …ні, диво таки сталося. Одна доброзичлива фраза вчителя, один жарт – і переді мною вже 30 пар очей, що дивляться не насмішкувато, а лагідно і привітно. Ні, школа – це зовсім не страшно, я з радістю піду сюди восени…
     У старших класах моїм класним керівником була Мельниченко Галина Володимирівна. Це тоді мені здавалося, що все так і повинно бути. А зараз розумію: наше цікаве шкільне життя, наші поїздки, екскурсії – усе це залежало від класного керівника. Нам дійсно є що згадати. Брест, Мінськ, Біла Церква, Чернігів… А ще – вечори, концерти, музеї, театри. Саме це запам’яталося найбільше.
     Багато вчителів, що вчили мене, працюють у школі і зараз. І мені хотілося б подякувати Ярош Ніні Миколаївні, Матяш Ніні Андріївні, Сухомлин Ніні Іллівні за знання та тепле, доброзичливе ставлення до нас.
     А ще за розуміння, підтримку, уважність до кожної дитини. Хочеться подякувати Шереметі Наталії Олександрівні, класному керівнику мого сина. Дякую усім, хто працює в школі зараз, за щоденну нелегку працю, за щоденний неспокій і любов до дітей. Дякую! (Я розумію, що не на врученні «Оскара», але саме це слово чомусь виринає постійно, тому вибачте за пафос. І ще раз дякую).

Галина Анатоліївна Альперіна (Андрусенко),
випускниця 1987 року,
педагог-організатор, учитель І категорії

 

Спогади Світлани Ямненко

     Нашій школі 75 років…багато це чи мало? З погляду людського життя – багато, з погляду вічності – лише мить.
     Іноді, повертаючись додому після напруженого робочого дня, роблю собі для душі подарунок – звертаю на знайому з дитинства вулицю, щоб поглянути на шкільне подвір’я, зазирнути в освітлені вікна–очі і подумки запитати: «Як живеш, рідна школо…?»
     Знаю, вона з першого дня береже дзвінкі голоси своїх вихованців і добрі настанови вчителів, вболіває за кожного з нас, за здійснення наших мрій, невидимо оберігаючи своїм теплом кожного від життєвих штормів.
     Моя школа – це маленький острівок дитинства, коли ще попереду незвіданий світ знань, високі задуми, коли батьки ще такі молоді…
З великою пошаною і любов’ю згадую свою першу вчительку – Валентину Григорівну Запорожець. Молода, тендітна, красива, вона зачаровувала нас, першокласників 1962 року 1-Б      класу, своєю українською мовою, теплом і вишуканою інтелігентністю, яку ми, діти, не вміючи це пояснити, відчували душею і знали, що наша вчителька – найкраща. Вона першою відкрила перед нами обрії знань, сформувала поняття прекрасного і справжнього, – навчила того, чого не навчить жоден підручник. Чотири роки вона віддавала нам всю себе, вкладаючи в нас не тільки знання шкільної програми, а в першу чергу – розуміння честі, добра, любові до Батьківщини. Низький уклін її пам’яті.
     І ось ми вже такі дорослі – ми п’ятикласники! Ми ще сумуємо за своїм першим класом і першою вчителькою, часто на перервах забігаємо розповісти про свої успіхи і проблеми, але      дедалі рідше і рідше…Бо Країна Знань безмежна, і все більше часу засиджуємося за книгами, задачами і мандрівками по глобусу в інші країни… А ще улюблена англійська з першого класу, яка особисто мені давала наснаги вивчати англійську літературу, як свою рідну, українську, та здійснити мрію побувати у Великобританії. Таку пошану і любов до англійської мови, до цієї країни, її звичаїв на своїх уроках передали нам улюблені вчителі – Діана Антонівна,  Марія Григорівна, Раїса Миколаївна.
     Швидко летить час – ми випускники! Щира вдячність нашим класним керівникам – вчительці української мови та літератури Галині Дмитрівні Шматько, вчительці біології Галині Тимофіївні Панченко…Вони навчали нас завжди, в першу чергу, бути чесними, допомагати одне одному. Вони були свідками наших перших розчарувань, першого кохання і допомагали в різних життєвих ситуаціях.
     Дівчата почали зачитуватися поезією, лірикою, а хлопці – пробували грати на гітарі. Особливо дорослими нашим однокласниках хотілось виглядати на уроках математики, української мови та літератури, хімії. А причина була проста – саме ці предмети прийшли викладати в нашу школу молоді спеціалісти, щойно випускники педінститутів – Валентина Михайлівна Бойчук, Галина Володимирівна Мельниченко та Неля Сергіївна. Дівчата з цікавістю спостерігали, як чепурилися однокласники перед цими уроками – зачісувалися, начищали взуття і закохано дивились на вчительок. «Щасливчиками» серед хлопців вважався той, хто після чергового жарту або гостренького питання за порушення дисципліни був поставлений у «куток» на огляд всього класу та на ясні очі вчительки, звичайно, з «двійкою» в класний журнал. Так з’являвся привід знову і знову забігти до вчительської або спеціалізованого кабінету й продемонструвати своє захоплення, звичайно, ж найулюбленішим предметом. Та як було не закохатися у наших молодих викладачок? Завжди охайні, серйозні, віддані своїй вчительській справі, вони з молодим запалом вели уроки, підтримували цікавість до своїх предметів, залишаючись при цьому такими весняно – чарівними і всього на декілька років старшими за десятикласників…Відтоді минуло вже багато років, а мені так хочеться, щоб вони і зараз були такими ж молодими, енергійними і сповненими ідей.
     Захоплено, неймовірно швидко проходили для нас уроки фізики з вчителькою Розалією Володимирівною Приходько та уроки еографії з Віктором Васильовичем Куліковським. На їхніх уроках ми пізнавали закони фізики і економічні закони суспільства, мандрували в найвіддаленіші куточки Землі, пізнавали звичаї різних народів, одночасно стаючи і фізиками і ліриками…Педагогічний професіоналізм, добрий гумор та пошана до учнів викликали у нас незмінний інтерес до цих предметів та глибоку повагу до Розалії Володимирівни та Віктора Васильовича.
     А перед уроком історії в класі завжди – напружена тиша: всі повторюють дати, події та гортають підручник із першої сторінки, адже зараз наш учитель – директор школи Михайло Антонович Олішевський. Завжди в білосніжній сорочці, з краваткою, стрункий, він був не просто директором, вчителем, – він навчав нас аналізувати історичні події, мислити; на його уроках не було байдужих, бо відбувалася цікава полеміка з історії та суспільствознавства. Він навчив нас розуміти, що без знання історії свого народу жодна країна не досягне вершин суспільного розвитку, бо без глибокого коріння чи буде висока крона…?
     Глибока повага та шана до Михайла Антоновича Олішевського, вірності його настановам збереглися у нас назавжди.
     …Ось і настав випускний вечір. Всі учні – щасливі, схвильовані; дівчата – грайливі, у святкових сукнях, хлопці – поважні, всі в очікуванні високих звершень на новому етапі життя. А в очах вчителів – і радість, і сум. Адже вони, як наші батьки, віддавши нам свої знання, любов та частинку свого серця, проводжають нас в доросле життя, де вчителем вже буде саме Життя.
     Такою ж справжньою шкільною мамою, улюбленою першою вчителькою для багатьох дітей тепер вже стала наша однокласниця Тамара Ковальчук (нині Бондарчук), яка не змогла розлучитися з рідною школою, вчителями і вибрала для себе нелегку педагогічну працю. Тамара Василівна вже багато років працює вчителем молодших класів, віддаючи всі свої життєві сили вихованню дітей і процвітанню рідної школи. Діти–першокласники, і діти–випускники тягнуться до неї, як весняні паростки до сонечка, бо знають: вона не тільки навчить багато цікавого, а й порадить, допоможе зрозуміти навколишній світ, обігріє ласкою всієї своєї душі, бо рідна школа, учні – то її життя…
     Святкуючи ювілей рідної школи, хочеться побажати всьому педагогічному колективу, насамперед, міцного здоров’я, молодечого оптимізму, гідного продовження Вашої шляхетної, високої духовності справи виховання дітей України. Адже з погляду вічності 75 років – це лише мить…


Світлана Бодак (Ямненко),
випускниця 1972 року

 

Чорнобильська трагедія

Далекий 1986 рік… Чорнобильська трагедія…

     26 квітня 1986 року, неділя. Ніщо не віщувало біди. Але вона прийшла в наш дім, в нашу країну весняним сонячним днем. Непомітна для ока, страшна, підступна. Мирний атом в одну мить перетворився в страшного монстра, який зруйнував наше мирне повсякденне життя, забрав багато життів та здоров’я мужніх людей, чиїхось батьків, синів, братів, друзів, які не жаліючи себе і не думаючи про себе, рятували нас, наших дітей, приборкуючи розбурханий атом.
     Разом з цим з’явилися нові для багатьох, а, особливо, для дітей слова «радіація», «евакуація». Термінові засідання Подільського райкому партії, наради в районо, збори в школі. Необхідно негайно організувати евакуацію дітей в західні райони України. У школі створюється штаб з підготовки до вивезення дітей на чолі з директором Шкуренком Віталієм Павловичем. До його складу входять заступники директора з навчально-виховної роботи в початкових класах Свинаренко В. А., в 5-10 класах  Рибалко А. М., з виховної роботи Руденко В. П. (вона ж секретар шкільної парторганізації), голова профкому Паїс В. В. Потрібно було провести батьківські збори в кожному класі, на яких розповісти про всі особливості організації вивезення дітей. Це лягло на плечі всіх класоводів 1-3 класів та класних керівників 5-10 класів. Вони опитали всіх батьків, склали списки дітей для евакуації, перелік речей, які необхідно взяти з собою. Велика робота була проведена медсестрою школи Ільєнко Л.Й., яка підготувала всі необхідні виписки з медичних карток кожного учня про щеплення та стан здоров’я, підготувала аптечки для кожного класу в дорогу і на час перебування в Закарпатті. У кожному класі проведені інструктажі з техніки безпеки в потязі і на місці перебування.
     На базі кожного класу були створені загони для вивезення дітей, призначені керівники загонів з числа класоводів, класних керівників, вчителів-предметників. Для організації дозвілля дітей у Закарпатті були направлені вчителі фізкультури, музики, образотворчого мистецтва, праці та ін. Очолити весь евакуйований колектив учнів і вчителів було доручено заступнику директора Свинаренко В. А., яка відмінно впоралася з цим важливим завданням. Директор школи Шкуренко В. П. підтримував щоденний зв’язок по телефону з керівництвом села Цигановці Ужгородського району на Закарпатті, куди вивозили дітей.
     Настав день евакуації. Вечоріло. До подвір’я школи один за одним під’їхало більше десятка автобусів. Клас за класом класоводи, класні керівники, адміністрація, всі вчителі, батьки та родичі проводжали дітей до автобусів. І ось, кортеж автобусів, який супроводжувався мигаючим світлом та звуковими сигналами, направився на залізничну станцію «Петрівка», де на нього чекав «літерний» поїзд. Прибувши на станцію «Петрівка», керівники загонів розпочали посадку дітей у потяг. Нарешті всі зайняли свої місця у вагонах. Одні діти раділи, що вирвалися з-під опіки батьків, інші сумували, а то й плакали, бо ніколи не їздили в далекі мандрівки на довгий час без батьків і рідних. Керівництво серйозне, батьки стурбовані. Що то воно буде? Що чекає на наших дітей?
     І ось почувся голос керівника райкому: «Рушаймо!» Кожен почув своє: хтось команду, хтось прощання. Хтось плакав, а хтось кричав: «Пишіть частіше!», «Їжте, що даватимуть!», «Не вередуйте!», «Одягайтеся тепліше, не простудіться!», «Бережіть себе!», «Ми вас дуже любимо!», «Повертайтеся здоровими!»
     Вчителі, діти виглядали з вікон. Ті, хто проводжав, стояли на узбіччі, в багатьох котилися сльози. Ось колеса почали повільно рухатися, потяг почав віддалятися, а бабуся Олі Яценко перехрестила потяг і сказала: «Все буде добре».

Анна Матвіївна Рибалко,
учитель англійської мови вищої категорії,
учитель-методист

 

Тепле літо чорнобильського 1986 року


     Поїзд рушив вперед, а позаду лишилися ті, що проводжали, із засмученими, схвильованими обличчями. І мами, у яких по щоках котилися сльози. Ніхто не знав, що і як буде на новому місці. Лише природа за вікном: красиві гори, полонини та стрімкі ріки Закарпаття – заспокоювала наші (Свинаренко В. А. – завуча початкових класів, яка була відповідальною під час поїздки, Строганової Т. С., Іванченко Н. С., Бондарчук Т. В, Головенко С. Д. та вчителів середньої школи № 107) серця.
     А ранок наступного дня повністю підтвердив наші думки. Нас зустріли в Ужгороді (дуже красивому, чистому місті з висококультурними мешканцями) чудові люди, прекрасні фахівці: Біляєв Микола Миколайович – начальник табору «Трембіта» (лікар–невропатолог, чудовий керівник, організатор і прекрасний чоловік, який навіть допомагав заносити дітям валізи в автобус,); старша піонервожата – Токарчик Надія (дуже творча, енергійна, запальна, любляча свою роботу); піонервожаті: Юрій, Любов та Наталія, які весь час були поруч із нами і допомагали в усьому з любов’ю та радістю по відношенню до дітей; акомпаніатор, який звеселяв наші душі; фізкультпрацівник, який зміцнював наше здоров’я; лікар – Клара Петрівна, медсестри, які перевіряли дітей, приходили їм на допомогу, підкріплювали вітамінами; і, звичайно, працівники кухні, без яких би ми не обійшлися і які ніколи не відмовляли дітям у добавках, додаючи їм та нам сили.
     Життя продовжувалося. Кожний день був цікавим і  швидко минав. Проводилися конкурси, різні вікторини, змагання, свята на воді у басейні; перегляд кінофільмів, туристичні походи, екскурсії, зустрічі з прикордонниками, з батьками, яких дуже люб’язно поселяли у себе вдома місцеві працівники, годували, а про оплату і слухати не хотіли.
90 діб швидко пролетіли. Це свідчить про те, що є в Україні люди, які вміють співчувати іншим, мають велике серце і чудову душу.
      Щастя і добра всім тим, хто організував і провів з дітьми літо 1986 року і вічна пам’ять тим, кого з них уже немає!


Світлана Дмитрівна Головенко,
учитель початкових класів вищої категорії,
старший учитель


ГОТОВА ДО НИХ НА КРИЛАХ ЛЕТІТИ

     Ось уже понад 30 років я залюбки працюю вчителем початкових класів у спеціалізованій школі № 19, тепер гімназії № 19 «Межигірська». Залюбки, тому що люблю свою роботу. Мабуть, це передалось мені з генами. Один дідусь був директором школи в місті Енгельсі Саратовської обл., другий – викладав у Києві. А мама дарувала свою любов не тільки мені й брату, а й чужим дітям (пригощала смачненькими стравами, шила й дарувала одяг).
     І я розумію її. Коли ти бачиш перед собою маленьких, кумедних, веселих малюків з широко відкритими, повними довіри очима, які прагнуть знань і не вміють ще обманювати, хамити, говорити непристойні слова, робити погані вчинки, – хочеться до них на «крилах» летіти. Давати відповіді на сотні їхніх «чому?», вислуховувати, що їх хвилює, про що мріють, як живеться їм вдома. Тому виділити, який з моїх випусків кращий, – неможливо. Просто одні – спокійні, другі – енергійні. Діти всі цікаві, улюблені, різні, з якими важко прощатися при переході в 5-й клас, а ще гірше, коли вони лишають стіни школи. Тоді доводиться тільки чекати, коли вони знову зайдуть або зателефонують і будуть розповідати про своє доросле, вже самостійне життя, і згадувати про цікаве минуле.
     Колись мій кабінет був там, де зараз бібліотека, навпроти учительської. Колеги мали змогу спостерігати за поведінкою моїх учнів і передавали все, що бачили та чули:
–    Верещагіна Діана любила брати мою указку і, злегка постукуючи по столу, промовляла: «Сидіть тихенько, бо зіпсуєте настрій Світлані Дмитрівні». А в десятому класі вона вже допомагала моїм новим учням під час виконання домашніх завдань з англійської мови.
–    Кучак Світлана так переживала за шкільне майно, що коли одна з учительок хотіла взяти з мого дозволу підручник, – вона загородила його собою і не дозволила.
–    Рожник Олег, який одного разу переночував у мене вдома, тому що нікому було забрати, наступного дня запитав: «А можна, щоб тато мене й завтра не зміг забрати?»
–    Вагітна вчителька в старших класах боялася, що учні її не будуть слухатись. Після знайомства та співпраці з ними, вона зраділа і зробила висновок, що можна думати про народження другої дитини.
–    Одного разу, з непередбачених причин, учні самостійно проводили урок фізкультури. Ідучи по коридору, директор навіть не міг подумати, що учні самі, дотримуючись всіх вказівок учителя.
–    Зарахович Олександра, яка зараз навчається в 11А класі настільки любить квіти, що навчаючись у 2-му класі, вона за власним бажанням дізналася про назви кімнатних рослин і підписала всі горщики, де вказала скільки разів на тиждень їх потрібно поливати і в які дні. Потім весь час контролювала, як за ними доглядають чергові.
–    Вишневському Роману настільки я сподобалася, що він мені заявив: «Коли я виросту, то на Вас поженюся». Малював майже кожної перерви квіти і дарував мені. Тоді я його почала переконувати, що буду старенька, а він ще молодий. Лише після цього він передумав: «Ні, тоді не поженюся».
–    Якось тиск у мене не піднявся, а понизився. А голова при цьому також боліла. Але Олексій Дмитрієв заспокоїв: «Зараз все буде добре. Я почну погано себе поводити і тиск одразу почне підніматися».
     Сьогодні у мене 3А клас, у якому всі учні дуже розкуті, працьовиті, розумні і талановиті.
     Вони дуже люблять прибирати в класі і починають із прохання дозволити їм витерти з дошки, після чого виникають інші бажання. У результаті – у класі генеральне прибирання, щоб, за їх словами, Олені Борисівні (прибиральниці) було легше.
    Така ж сама жага у них і до знань: «Задайте ще! А можна вивчити напам’ять? Що ви скажете про мої вірші? А про мій вірш? Задайте, будь ласка, завдання з письма – я хочу ще пописати. А сьогодні ми будемо працювати з картками?».
     А які вони талановиті! Немає в класі жодної дитини, яка б не відвідувала який-небудь гурток. Одні навчаються малювати, хтось вивчає прийоми захисту на боротьбі (Кравіц Андрій посів II місце в місті, Мехед Олександр – IIIмісце). I місце в Києві в грі у шахи посіла Здебська Катерина. Мабуть, на такі звершення надихнула їх зустріч із моєю випускницею Козич Аліною, заслуженим майстром спорту з гімнастики.
     Є учні, що залюбки вчаться сучасним танцям, грають на фортепіано, скрипці, опановують настільний теніс у вчителя, який теж був колись моїм учнем, плавають в басейні, співають. А Керекеш Дмитро вже бере участь у виставах Музичного театру опери та балету для дітей та юнацтва.
     Цей список можна було б ще продовжувати, але я мрію про те, щоб, ким би вони не стали в майбутньому, залишатимуться дітьми в душі, з повагою ставляться до оточуючих їх людей, будуть милосердними, дбають про інших і не забували про нас, учителів, які хочуть бачити їх розумними, культурними, справжніми патріотами своєї Батьківщини.

Світлана Дмитрівна Головенко,
учитель початкових класів вищої категорії,
старший учитель