Архів 2019-2020

open all | close all

Архів 2018-2019

open all | close all

Архів 2017-2018

open all | close all

Архів 2016-2017

open all | close all

Архів 2015-2016

open all | close all

Архів 2014-2015

open all | close all

Архів 2013-2014

open all | close all

Архів 2012-2013

open all | close all

Архів 2011-2012

open all | close all

Архів 2010-2011

open all | close all

Уроки пам’яті Чорнобиля для 1-11 класів

     35 років Україна живе з болем, з бідою, яка прийшла на нашу землю, яка торкнулася майже кожної української сім’ї, жителів Європи, жителів планети Земля. Невидимий руйнівний атом постукав у двері українських родин 26 квітня 1986 року і понівечив, зруйнував мирне та щасливе життя, поділив його на «до» та «після».
Сьогодні класні керівники гімназії № 19 «Межигірська» провели уроки пам’яті для учнів 1-11 класів. Матеріали до уроків були надані Українським культурним фондом педагогів з різних регіонів України у партнерстві з Національним музеєм «Чорнобиль» та Європейським інститутом Чорнобиля.

     «Страшне слово «Чорнобиль»…І сухе. Розказати… Про що? Про страх, розгубленість, тривогу, паніку, невизначеність, які тоді охопили всіх? Про зчорнілого Віталія Павловича, який мотався між таборами в Закарпатті, і якого ми зустрічали, як рідного батька – так скучили за рідною домівкою. Чи про Варвару Антонівну, яка своїм металевим голосом вимагала від начальника табору (з яким потім стали друзями на все життя) необхідної організації умов для дітей? Чи про сотні людей в Ужгороді, які вийшли, щоб зустріти і запропонувати навіть розібрати дітей по сім’ях? Чи про сотні щоденно випраних дитячих речей, бо дітки малі – 2-5 клас, навіть взуття нам потрібно було помити, щоб змити радіаційний пил з Києва. Чи про раптові масові хвороби дітей з температурою до 38,5, що, як нам пояснили, було наслідком якоїсь дози радіації. Табір залізничників забезпечив дітей усім —і вітамінами, і їжею, якою діти хотіли, і, навіть, конкурс стройової пісні проводили (і багато різних щоденних розваг і конкурсів)…» ( Бондарчук Т.В.).
     «Тату, у нас все добре. Я лежу в лазареті, а сестричка – в лікарні», – це рядочки з листа, написані мною, 12-ти річною дівчинкою, яку разом з іншими дітьми середньої школи №107 вивезли на літо у село Перечин Закарпатської області, бо «Чорнобильська станція зірвалася». Пам’ятаю колону автобусів, що стояли вздовж школи, заплаканих дітей, схвильованих батьків та тривогу, що висіла у повітрі і, здавалося, проникала всюди…» (Білик Н.І.)
     «Згадуються повні відра черешні від людей, поїздки на вихідний в Ужгород, щоб привезти дітям полуницю, нескінченні погоні за хлопцями-шестикласниками, які тікали додому, щоденне прання одягу і сушіння матрасів, і нашу чудову Клару, і студентів-вожатих, і кухарів, які приносили з дому зелень і фрукти, щоб їжа була смачніша. А ще три місяці жахливого хвилювання – коли повернемось і що буде там, в Києві?…» (Іванченко Н.С.).

Головне про гімназію

open all | close all

Навчальний процес

open all | close all

Наше сьогодення

open all | close all