Дорога до професії

      Дорога до професії у кожного своя. Мені ж учительська доля судилася ще з дитинства: улюбленою грою була гра в школу, де я, звичайно, була учителем. А любов до слова мені прищепили моя бабуся та мама. Завжди в нашому домі було багато книжок та журналів. Тому проблем з вибору професії у мене не було, і я одразу після закінчення школи вступила до Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького. А педагогічну діяльність розпочала у 1982 році у школі №19 (зараз гімназія №19 «Межигірська»). Як класний керівник виховую п’яте покоління школярів. З учнями мені завжди щастило, бо передавала мені їх «учитель від Бога» Свинаренко Варвара Антонівна. Саме вона посіяла в дитячих душах ті зернятка, з яких потім виростали відомі політики, педагоги, лікарі, юристи і прості люди.
     Хоч праця вчителя нелегка, проте я щаслива, бо переконана, що сам Бог вручив нам, педагогам, золоті ключі від дитячих душ, щоб правили ми світом дитячих мрій мудро і розсудливо.
Я завжди пам’ятаю, що тримаю в своїх теплих долонях найдорожче – дитяче серце. І щоб не зачерствіло воно, щоб не обміліла душа, не збайдужіли очі, а струменіли в них чисті джерела доброти – наша учительська місія.
     Тільки Добро робить людину великою, якою б вона маленькою не була. Тільки Добро врятує наші душі від омертвіння, бо народилися ми, учителі, під особливою зіркою – зіркою Благородства, Любові, Терпіння.
     І скільки ця зірка випромінює світла, стільки й цвіту розквітає в дитячих думах. Тож я прагну працювати так, щоб кожна дитина зростала в сяйві Добра і Любові. І тоді красивим буде життя.


Валентина Вікторівна Романюк,
учитель української мови та літератури вищої категорії,
учитель-методист