ДУМКАМИ ПОВЕРТАЮСЯ СЮДИ

     Старезний каштан знову хитає своїм гіллям, вітаючи мене біля рідної школи. Цікаво, скількох учнів цей каштан бачив за свій вік? Чи пам’ятає він, як я нишком милувалася ним із вікон класу, як гралася з подругами під його кроною, як бігала повз нього на побачення? Каштан, немов справжній охоронець, замислено стоїть на сторожі добробуту школи, у стінах якої відбулося так багато значимих для мене подій.
     Школа для мене – це натхнення, тому що тут я не лише отримала золоту медаль і численні грамоти, але й навчилася отримувати справжнє задоволення від самого процесу отримання знань і пошуку істини. Саме у школі я почала писати вірші, які допомагали мені самовиражатися.
Школа для мене – це кар’єра, оскільки у цих стінах я та моя сестра, котра також тут навчалася, не лише опанували іноземні мови, які згодом стали частиною нашої професії, але й знайшли свою першу роботу і здобули неоціненний досвід викладання.
     Школа для мене – це сімейне щастя, адже тут я не лише спілкувалася зі справжніми друзями й мудрими вчителями-порадниками, але й відчувала підтримку своєї молодшої сестри і мами, яка працювала й досі працює у шкільній бібліотеці. Крім того, і я, і моя сестра саме тут знайшли свої другі половинки.
     Нещодавно моя подруга-однокласниця сказала мені, що наступного року вона поведе сина в перший клас у нашу школу. Я б теж хотіла довірити навчання свого синочка учителям цієї школи, що, на мою думку, є проявом поваги і вдячності рідній школі. Сподіваюся, що через кілька років той самий старезний каштан хитатиме своїм гіллям, вітаючи мого сина-першокласника першого вересня.

Олена Братель (Дорохова), випускниця 2000р.,
кандидат філологічних наук

* * *
Сонячні крила у небі згорнулися,
І доціловує листя блакить…
Ми у минуле на мить озирнулися –
Спогадом школа у серці бринить.

Швидко промчалось дитинство кирпатеє,
Ніжки змочивши в смарагдових снах.
В класі якомусь, за першою партою,
Тихе гніздечко звив юності птах.

Дні пролітали барвистими квітами,
Шибками школа вітала усіх.
В ній, як відлуння, щоразу бринітиме
Пісня дзвінків і наш голос, і сміх.

Стежкою знань, що і досі нас радує,
Ми у майбутнє пішли навпростець.
Все нам вдалося. І школу ми згадуєм
Вдячною піснею наших сердець.