Людмила Йосипівна Ільєнко – янгол-охоронець для багатьох поколінь учнів і учителів школи №19

     У мене як колишньої учениці рідної школи №19 і спогади особливі. Прийшовши працювати вчителькою, я не могла виконувати свою роботу абияк, бо відчувала відповідальність не тільки перед учнями, їхніми батьками, а й перед своїми вчителями, які стали моїми колегами. І мабуть, найбільше мене хвилювало, яку оцінку за вчительську роботу поставлять мені Мельниченко Галина Володимирівна, Шапіро Софія Наумівна, Овруцька Софія Наумівна, Свинаренко Варвара Антонівна, Чередник Софія Борисівна.
     Але не тільки про своїх колег-вчителів я згадую з любов’ю. На щастя, жива Людина, перед якою хочеться стати на коліна. Це – Ільєнко Людмила Йосипівна. Навіть не потрібно називати її професію, тому що тисячі школярів, яких вона виростила, із вдячністю згадують цю вимогливу, прискіпливу, але безмежно добру і люблячу людину. Своїм здоров’ям, самопочуттям на все життя ми завдячуємо саме їй. 47 років пропрацювала Людмила Йосипівна в школі. Всі хворі животики, голівки, ніжки, ручки, вушка, очка пройшли через її серце. А скільки щеплень Манту зробили її ласкаві руки! Як вона вміла заспокоювати тих, хто з переляканими очима чекав своєї черги на щеплення. Вмить всі подряпини, синці переставали боліти, як тільки Людмила Йосипівна їх торкалася.
     Нелегке життя прожила ця мудра, енергійна, добра жінка. Не маючи своїх власних дітей, всю любов, ніжність, піклування віддала вона школярам, які тяглися до неї, як до мами. Ні на мить не зачинялись двері її затишного кабінету, де можна було поплакати не тільки від фізичного, а й душевного болю. Скількох дітей вона вилікувала не таблетками, а чаєм з пиріжками. Я на все життя запам’ятала, що, якщо у дитини болить голівка чи живіт, треба в першу чергу її погодувати. Справжнім Лікарем–Айболитом стала Людмила Йосипівна і для вчителів. Підвищений тиск, пов’язки, уколи, пігулки – за всім цим ми бігли в медкабінет. А як медичні ваги допомагали слідкувати за зайвими кілограмами (це зараз домашні ваги є в кожній сім’ї). Ніколи не відмовляла наша медсестра, якщо потрібно і вдома комусь зробити укол чи поставити капельницю. І все це абсолютно безкоштовно. Людмила Йосипівна була нашою і медсестрою, і медмамою, і медбабусею. Діагноз, якщо був поставлений нею, – безпомилковий. Дякуючи турботам, піклуванню Людмили Йосипівни, тяжкохворий улюблений чолові Іван Петрович прожив ще декілька років.
     Зараз Людмила Йосипівна хворіє: зір дуже зіпсувався, хвороби обсіли, ноги погано ходять. Але спробуйте її застати вдома! Весь час у справах, у збиранні лікарських рослин, якими себе підтримує, у догляданні за могилками (і чоловіка, і сестри, і мами), у збиранні лісових ягід. Почастішали її відвідини лікарні. Але для нас Людмила Йосипівна – це взірець енергійності, мужності, спокійності, витривалості.
     Доброго Вам здоров’я ще на довгі, довгі роки!!!

Тамара Василівна Бондарчук,
випускниця 1972року,
учитель початкових класів вищої категорії,
учитель-методист