ТРИ ПОКОЛІННЯ В 19 ШКОЛІ

     Три покоління нашої сім’ї пов’язані з дев’ятнадцятою школою. Тут навчалися моя мама, я та мій син Дмитро.
     Вперше я потрапила сюди у шестирічному віці. Мене завели до класу (зараз там кабінет фізики), де працювала моя майбутня перша вчителька Чередник Софія Борисівна. Пам’ятаю її прохання прочитати віршик. Звичайно, мене чекали 30 дуже дорослих третьокласників, але почала я впевнено. Очевидно, невдалим був вибір вірша (О. С. Пушкін колись писав своїй няні: «Подруга дней моих суровых, голубка дряхлая моя…» ну, далі ви пам’ятаєте). Останні два рядки не давалися мені ніколи: розуміла я там одне-два слова, а їх порядок був просто неймовірним. Дива не трапилося і цього разу. Після третьої спроби вимовити ці слова я здалася (а як би ви у шестирічному віці впоралися із фразою: «Тоска, предчувствие, заботы теснят твою всечасно грудь»?)  мабуть, це виглядало кумедно, бо клас засміявся, а у мене на очах з’явилися сльози, ситуація була критичною. А потім …ні, диво таки сталося. Одна доброзичлива фраза вчителя, один жарт – і переді мною вже 30 пар очей, що дивляться не насмішкувато, а лагідно і привітно. Ні, школа – це зовсім не страшно, я з радістю піду сюди восени…
     У старших класах моїм класним керівником була Мельниченко Галина Володимирівна. Це тоді мені здавалося, що все так і повинно бути. А зараз розумію: наше цікаве шкільне життя, наші поїздки, екскурсії – усе це залежало від класного керівника. Нам дійсно є що згадати. Брест, Мінськ, Біла Церква, Чернігів… А ще – вечори, концерти, музеї, театри. Саме це запам’яталося найбільше.
     Багато вчителів, що вчили мене, працюють у школі і зараз. І мені хотілося б подякувати Ярош Ніні Миколаївні, Матяш Ніні Андріївні, Сухомлин Ніні Іллівні за знання та тепле, доброзичливе ставлення до нас.
     А ще за розуміння, підтримку, уважність до кожної дитини. Хочеться подякувати Шереметі Наталії Олександрівні, класному керівнику мого сина. Дякую усім, хто працює в школі зараз, за щоденну нелегку працю, за щоденний неспокій і любов до дітей. Дякую! (Я розумію, що не на врученні «Оскара», але саме це слово чомусь виринає постійно, тому вибачте за пафос. І ще раз дякую).

Галина Анатоліївна Альперіна (Андрусенко),
випускниця 1987 року,
педагог-організатор, учитель І категорії