75 років у дзеркалі шкільного життя

75 років у дзеркалі шкільного життя
 «У серце увійде лише те, що йде від серця»
Ж.-Ж. Руссо

     19 школі – 75!!! Даруйте, не школі – гімназії. Мій батько, ветеран Подолу, з гордістю називає її «кузнею кадрів», бо 4 покоління родини Засенків розпочали «свої університети» саме в її стінах. І якщо врахувати, що всі ми стали професійними філологами, які знають ціну слову, то не можу втриматися від спокуси – всупереч снобістсько-модним тенденціям – захистити слово «школа», тим паче, що 19 школа за всіх часів була серед найпрестижніших у місті. Гімназія, ліцей, школа – всі три слова походять із грецької мови. Ліцей – це назва гаю біля храму Аполлона Лікейського поблизу Афін, де Аристотель навчав своїх учнів, гімназія – місце зборів і розмов філософів, а школа – напрям у науці, мистецтві, літературі, політичній думці, що ґрунтуються на спільних поглядах, принципах тощо і що найголовніше – це набуття досвіду та й сам набутий досвід. Друге ж значення, за словником іншомовних слів, у всіх назвах однакове – загальноосвітній заклад. Як для нашої alma mater, то вважаю останнє визначення найдоречнішим, оскільки головною особою навчального процесу завжди є Homo verbo agens (лат.) – людина, яка діє словом – учитель. Наші вічно молоді, шалено красиві, незабутні, істинно народні й заслужені нами улюблені вчителі, ті, які створили власні «школи». «Школу» Софії Борисівни, Варвари Антонівни, Віри Петрівни, Діни Антонівни, Інни Аркадіївни, Вікторії Павлівни, Віри Федорівни, Володимира Андрійовича, Галини Володимирівни, Наталі Олександрівни, Віталія Павловича, Софії Наумівни, Галини Миколаївни, Марії Григорівни… Саме вони передусім навчали нас не лише окремим предметам, а й незаангажованому погляду на світ і, що найголовніше, дали поштовх для втілення думок в слова. Оскільки основним у житті є не самі знання і навіть не вміння їх передати, а здатність запалювати серця, формуючи світогляд особистості – національну еліту. На жаль, нині слово «елітарний» в Україні втратило будь-який зв’язок із дійсністю. Замість політичної, інтелектуальної, художньої еліти існує суспільний безлад індивідуумів перехідного періоду, які увесь час за щось і проти чогось борються: хто за «мову», хто проти, хто за ЄС, хто проти і т. д. Випускники різних років пишаються тим, що мали щастя в русифікованому Києві  без примусу, з власної волі вивчати всі предмети українською, англійську – з першого класу, займатися самоврядуванням, бути вільними. Може, завдяки цим підвалинам, ким би не ставали в житті учні 19-ої, вони на все життя зберегли цю «школу», а дехто вже й створив свої власні.
     75 років – солідний вік, який складається з десятків років кожного учня і це величезний успіх, якщо вдалося протриматися, залишитися на плаву, вистояти попри всі негаразди, нинішнього освітньо заплутаного процесу.
     Відома британська актриса Одрі Хепберн зауважила, що «успіх – це все одно, що досягнути круглої дати й побачити, що ви зовсім не змінилися. Успіх накладає на людину обов’язок жити так, щоб бути гідним цього успіху. А якщо поталанить, то навіть його пережити». Дорогі наші вчителі, вічно молоді, але вже досвідчені й досі шалено красиві! Ваша професія зрідні акторській, лише у вашому житті все відбувається без репетицій. У японському театрі «Но» перед виходом є дзеркальна кімната (фантом повинен стояти перед очима, коли граєш). Ваше ж дзеркало – це учні. Тисячі ваших відображень миготять по всьому світу. Упевнена, що наші відображення – теж на вас, жевріють наші успіхи, перемоги й поразки – вони теж ваші, бо вчитель, який нічому не вчиться в своїх учнів, обрав не ту професію. Та це не про вас – ви на своєму місці! Будьте вічно! Життя триває!


Ірина Олійник (Засенко),
випускниця 1980р.